Середа
24.04.2019
17:29
Форма входу
Гість

Гость

Гость, пожалуйста зарегистрируйтесь или авторизируйтесь!

Календар
«  Квітень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Наше опитування
Оцініть будь ласка наш сайт

Всього відповідей: 219
Друзі сайту
Перепел - чудо птичка!
 Полтавський краєзнавчий музей
Полтава туристична. Всі туристичні об‘єкти міста Полтави
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історико-культурний заповідник "Більськ"

Більське городище



«Відомими місцями Котелевщини»

Не кожен житель району, мабуть, знає про те, що на території Більської сільської ради знаходиться унікальна пам’ятка історії та природи, величний майдан, з яким пов’язано багато героїчних подій, легенд та здогадок.  Мова піде про Скоробір…

         Грандіозне Більське городище оточують величні курганні некрополі – кладовища VIIIII ст. до н.е., які зберігають під собою залишки поховань мешканців міста та його околиці. Це могильники в урочищах Марченки, Саранчеве поле, Осняги, Перещепине та Скоробір, де, на початку XX ст., нараховувалось більше 1000 насипів, а сьогодні, за неповними даними, залишилось менше 600! На території укріплення також є чотири окремі курганні групи – «А», «Б», «В», та «Г», а на південь від городища знаходяться некрополі скіфського часу біля сіл Деревки та Лихачівка. У складі останньої групи збереглися рештки найвеличнішого кургану Більської округи – нині майдану – Розритої могили, зруйнованого, за даними науковців, селітроварниками на початку XVII ст.

         В урочищі Скоробір знаходиться найбільший курганний могильник Більського городища, біля якого згруповані некрополі в урочищах Марченки, Осняги, віддалені погребіння на Саранчевому полі та невеликі групи насипів біля покинутого хутора Марченки. Кургани, яких свого часу нараховувалося близько 800, розкинулись довгими лініями, що оточені меншими насипами, вздовж стародавніх доріг. На південному заході некрополь закінчувався величезним комплексом, від якого збереглися рештки зруйнованих селітроварінням в XVII-XVIII ст. та скарбошукачами кількох грандіозним курганів – Великого та Малого Скороборів, що рясніють підвищеннями, заглибинами, залишками насипів, вкритих рідкісною степовою рослинністю та чагарниками. Про масштаб курганів свідчать розміри Великого Скоробору, площа якого становить більше 2,2 га. Звернувши увагу на чітке планування, даний могильник можна розглядати як некрополь вищої ієрархічної групи населення древнього Гелону, з яким Більське городище ототожнюють більшість істориків. Може здатися на перший погляд, що Скоробір, Саранчеве поле та Осняги являють собою різні групи курганів, але, як зазначає Б.А. Шрамко, це один грандіозний некрополь і за результатами досліджень, проведених в 1965, 1972 та 1975 роках, археологи віднесли всі насипи округи до могильника Скоробір.

         Перші суто археологічні розкопки курганів в окрузі Більського городища, в урочищах Скоробір, Осняги та Саранчеве поле, провів у 1906 році В.А. Городцов. Уявлення про могили некрополю може дати досліджене в 1996 році полтавськими археологами в урочищі Марченки поховання жінки IV ст. до н.е., яке знаходилося під невеликим насипом у прямокутній материковій ямі на глибині майже 2-х метрів і було розграбоване в давнину та за доби пізнього українського середньовіччя. Поховальна камера була перекрита потужним двошаровим накатником з отесаних, майже квадратних плах, а на дні було влаштовано дощатий настил. При розкопках вдалося знайти лише напутній інвентар, залишений грабіжниками, - частину розвалу античного кружального глека, кілька склопастових позолочених намистин, бронзових наконечників стріл, розсип парфумів – мінеральних фарб, окремі невеликі золоті бляшки-блискітки – прикраси одягу та головного убору.

          Не обминули Скоробір і жорстокі бої в ході Великої Вітчизняної війни… Прикладом героїзму та патріотизму радянських воїнів став вчинок М.В. Шишкіна…

Кровопролитні бої поблизу села Більськ йшли запекло за кожний метр землі. Просування радянських воїнів проходило важко. За тиждень було звільнено тільки кілька кілометрів. В один із таких боїв, 8 вересня 1943 року, у взвод гвардії лейтенанта М.В. Шишкіна прорвався німецький «Тигр» з групою гітлерівських автоматників. Щоб врятувати своїх бійців, командир з гранатами кинувся під ворожий танк та підірвав його, чим спинив контратаку німців.  За подвиг біля с. Більськ Михайлу Володимировичу Шишкіну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а 21 вересня 1982 року в урочищі «Скоробір» в його честь відкрито пам’ятний знак.

         Скоробір, як згадувалося вище, рясніє рідкісними видами степової рослинності. В 1992 році могильник став ботанічним заказником, який локалізований в результаті людської діяльності. У флорі Скоробору знайдено 11 рідкісних видів рослин, таких, як ковила волокниста, що занесена в Червону Книгу України. Зростає чисельна популяція горицвіту весняного, анемони лісової, півників угорських та інших видів рідкісної рослинності. Також у зниженнях між пагорбами поодиноко зустрічається первоцвіт весняний.

         Отже, підводячи підсумки, хочу звернутися до населення району: давайте збережемо цей грандіозний некрополь скіфського часу та рідкісну флору, що там проростає, від підпалів, грабування та нелюдського поводження для наступних поколінь. Адже без минулого, як відомо, немає й майбутнього.

О.М.Шапорда,

молодший науковий співробітник ІКЗ «Більськ»

БІЛЬСЬКЕ ГОРОДИЩЕ

 Охріменко А.І.

 

                Більський археологічний комплекс знаходиться переважно на території Котелевського, Зіньківського р-нів Полтавської області та Охтирського районі Сумської області.

                Більське городище – найбільше поселення Європи доби раннього залізного віку. Його площа в кордонах валів складає за останніми обмірами 4875,2 га. Весь комплекс городища має площу 5013 га., а протяжність валів Великого Більського городища становить близько 37 км.

                Аналіз географічного положення Більського городища дозволяє встановити причину виникнення окремих давніх поселень, пояснити фактори розвиту господарської діяльності, мотивацію вибору фортифікації, торгові та інші зв’язки  між племенами.

                Сучасна історична наука вважає, що вперше про географічне положення Більського городища (Гелону – античних авторів), повідомляє Геродот із Галікарнасу у IV книзі «Історії». Письменницька діяльність Геродота припадає на 420-425 рр. до н. е. Головним географічним орієнтиром у Геродота є річки, а відстань вказується у стадіях.

                Вперше   на  карті  точне розташування  поселення біля села Більськ було  показано

Г. Бопланом (Боплан, французький військовий інженер, у 1630 – 1648 рр. на службі у польського уряду, керував будівництвом укріплень на півдні України). Він частину курганів наніс на спеціальну карту.

                Для уявлення про розміри цього величезного поселення досить згадати одне з найперших міст в історії людства – Вавілон, який являв собою прямокутник площею близько 1000 га., тобто у 5 разів менше. Протяжність Більського городища з півдня на північ – 11660 метрів, а з заходу на схід – 6520 метрів. На території городища могли розміститися такі обласні центри України як Луцьк (3993 га), І. Франківськ (3890 га), Тернопіль (3763 га), Ужгород (3444 га). Площа прилеглих до городища пам’яток археології – могильників в урочищах Перещепино, Марченки, Осняги, Скоробір складає ще 1114, 2 га. Загальна площа городища та некрополів становить 5989.4 га, що перевищує площу забудови сучасного міста Полтава (5100 га).

                Вперше кургани та городище в районі Більська згадуються в польсько-українських грамотах та документах початку XVII століття про розробку на селітру насипів величезних курганів Скоробіру.

                Перше суто археологічне обстеження території Більського городища та його опис здійснив у 1784 році відомий дослідник О. Ф. Шафонський. Досить детальну характеристику пам'яток дав граф О. О. Бобринський в 1897 році здійснивши перші археологічні розкопки біля села Глинські. Перші масштабні дослідження здійснені В. О. Городцовим. За один польовий сезон 1906 року ним досліджені ділянки культурних нашарувань на Західному городищі та в межах Великого укріплення, а також – 22 кургани і майдани. З 1954 року роботи на городищі розпочала Скіфо-слов’янська Харківського університету на чолі з Б. А. Шрамко, який по праву вважається на тільки відомим фахівцем у галузі археології раннього залізного віку, але й патріархом «більської археології». В 1986-2006 рр. городище та некрополі вивчала українсько-німецька експедиція НАН України та Гамбурзького університету. З 1994 року дослідження кургану проводить експедиція Полтавського обласного Центру охорони та дослідження пам'яток археології (керівник – О. Б. Супруненко). В межах комплексу експедицією Полтавського Державного педагогічного університету (керівник – П. Я. Гавриш) декілька років проводились розкопки ділянок Західного укріплення, досліджувалось селище скіфської доби біля села Довжик, Зіньківського району та окремі ділянки на Західному городищі.

                В результаті польових досліджень встановлено, що в кінці VIII – на початку VII століть до н. е. на території майбутнього Західного укріплення з’являється поселення, а в VIIVI ст. до н. е.  майже одночасно споруджуються два первинні укріплення –  Західне і

Східне, а пізніше, в V ст. до н.е. було збудоване Куземинське укріплення, що захищало торгові склади та пристані на березі р. Ворскла. З часом виникає (або будується) величезне велике укріплення Більського городища.

                З огляду на масштаби укріплень, така грандіозна діяльність була під силу лише величезній на той час кількості робітників – 30-50 тисяч чоловік, зібраних до городища з різних частин підвладної території, можливо вали будували раби.

                З рядом ознак населення Більського городища було неоднорідним. Тут жили будини, переселенці з південного сходу чи півдня – гелони, нерви та інші. Безперечно, спорудження таких укріплень було можливим лише за наявності досить сильної політичної влади. Не випадково Б. А. Шрамко вважає Більське городище своєрідним містом-державою.

                Ідея будівництва великого городища могла виникнути в середовищі скіфів, коли вони, переслідуючи кіммерійців в VII ст. до н.е., 28 років знаходилися в Передній Азії. Під час походу на них, можливо, вплинули великі міста Давнього Сходу.

                За часів зведення оборонних укріплень городища, активного використання його території упродовж кількох століть, від епохи раннього заліза, район освоєння було значно змінено. Це стосується рельєфу і рослинності, коли будувалися вали і рови.

                Будівництво укріплень, інтенсивна вирубка лісів, в основному дубів, та експлуатація земель в районі Більського укріплення у VIIIII ст. до н.е. відбулися на фоні сприятливого клімату – на період потепління, збільшення загального зволоження, що сприяло умовам землеробства. Логічно припустити, що активне втручання в перебіг природних процесів, призвело до значного прискорення ерозії ґрунту, суттєвого зниження рівня підземних вод, зникнення частини джерел і струмків, ще у давні часи. Частково такі міркування може підтвердити сучасний вигляд річки Суха Грунь. У грудні 1784 року Шафонський описує її як повноводну річку, а Городцов через 122 роки згадує її як пересихаючий водотік. Будівництво автошляхів і дамб, промислове та житлове будівництво, активний обробіток ґрунтів с/г угідь, а сьогодні геологорозвідувальні роботи, видобуток газу і нафти спричинили значні зміни гідрологічного району давнього поселення.

 

СХІДНЕ ГОРОДИЩЕ

 

                Площа Східного городища – 75,5 га., загальна довжина оборонної споруди – 3870 метрів. Городище мало високу щільність заселення, про що свідчить потужний культурний шар. З Східного укріплення відкривається широкий простір, що дозволяє далеко побачити сигнальні вогні чи військо противника. Висота земляного валу – 3-5 метрів, глибина рову – 1,6-3,5 метри. Як показали археологічні розкопки, вал споруджувався в три періоди, два основних, один – ремонтний. Під валом по всій площині відмічені залишки обвуглених гілок і попелу, які збереглися після розчистки ділянки забудови вогнем. В рову збереглися ями діаметром 15-25 см., в яких закріплювалися нижні кінцівки вертикальних стовпів зовнішньої дерев’яної стіни. Якщо враховувати, що стіна повинна бути вищою росту захисника, який стояв за нею на горизонтальній площині валу,  то можна припустити, що стіна була не менше 6-7 метрів у висоту. На один кілометр стіни іде 1001 колода при умові, що вертикальні стовпи ставились через метр. Для придання стійкості стіни потрібні стовпи і стовпчики, які підтримували стяжки. Щоб збудувати дерев’яну стіну Східного городища (3780 метрів), потрібно біля 4 тисяч вертикальних стовпів висотою понад 8 метрів і 22 тисячі жердин. Крім того потрібні горизонтальні колоди для придання стійкості конструкції.

                Вертикальні стовпи ставились із дуба, який довше зберігається в землі, а решта стовпів, які не несли великого  навантаження,  можливо  були  із  сосни  чи  іншого дерева.

                Вирубка дубового і соснового лісу проводилась для будівництва житла, опалення в зимовий період, приготування їжі, для будівництва стін укріплення, для спалювання в печах при виготовленні керамічних виробів, для виплавки заліза і бронзи, пізніше – для випалювання селітри. До речі, наші предки знали, що найдовше служить деревина, яка заготовлена у грудні. Вона найбільш стійка проти гниття і має низьку водопроникність.

                В окрузі Більського городища в наш час на одному гектарі соснового лісу росте до 2000 дерев діаметром 18-25 см., а в дубовому лісі – до 1,5 тисячі приблизно такого ж діаметру. Дерево заготовляли в осінньо-зимовий період північніше Більського городища і весною по течії р. Ворскла сплавляли до призначених пунктів. В кінці XX століття старожили села Млинки, Котелевського району розповідали, що їхні діди знаходили в підмитих берегах Ворскли багато старовинних морених дубів довжиною 6 і більше метрів. Основним знаряддям у лісорубів до початку XIX ст. була сокира а не пилка.

                Така велика площа вирубки лісу привела до того, що зменшилися в окрузі Більського городища запаси деревини і диких тварин. З кожним роком заготівля дерева віддалялася. Можливо, окремі групи людей стали поступово переселятися в місця, де було більше дерева і диких тварин для полювання, і де можна сховатися при наближенні ворога.

                Дослідження показали, що в Східному городищі проживали не тільки будини (голубі очі, риже волосся), а й переселенці лісостепової Правобережної культури – праслов’яни. На самому високому місці посередині укріплення стояло святилище, приблизно 260 метрів в довжину і 40 метрів в ширину. Знахідки на святилищі відносяться до VIIV ст. до н. е.

                В 1906 році Городцов, проводячи підсумки своїх розкопок, підкреслив, що йому часто зустрічались залізні шлаки, і він прийшов до висновку, що виготовлення залізних виробів займало важливе місце в господарстві місцевого населення. Послідуючі розкопки Б. А. Шрамка, починаючи з 1959 року, це підтвердили.

                В знайдених у 1962 році кусках руди і шлаків було до 60 % заліза. Дослідження показали, що перед завантаженням в піч руду збагачували. Паливом в сиродутих горнах було деревне дубове вугілля. Продуктивність плавлення низька – відходи від 27 до 60 %.

                В 1965 році вперше на Східному городищі знайдена піч IV ст. до н.е. Аналіз розмірів печі і фрагментів керамічних виробів свідчать, що в ній випалювалось 10-12 горщиків одночасно. Випалювання проводилось при температурі 800-850°C. Рівень техніки виготовлення керамічного посуду був високим і давав можливість виробляти різні вироби.

                В 1975 році знайдений ковальський горн VIV ст. до н.е. Повітря подавалося через глиняне сопло при допомозі шкіряних міхів.

                Накоплені за багато років матеріали показали, що в південній частині Східного городища знаходився специфічний центр, так як тут витягнуті в одну лінію знаходились: гончарна майстерня з піччю для випалювання кераміки, бронзоливарна майстерня з піччю для виплавки, косторізна майстерня і залишки залізоплавильного горна.

                Залишки, які знайдені в 1993-1994 рр., показують, що населення Більського городища в IV ст. до н.е. використовували два варіанти горнів: для добування заліза з відкритим верхом і з перекриттям невеликою кришкою. Ці варіанти без кришки і з кришкою були широко розповсюджені в Євразії і використовувались досить довго. Одна з ранніх знахідок малого ямного горна була зафіксована в Чехословаків і на території Іспанії. Ювелірні вироби із золота і срібла виготовлялись і привозного матеріалу.

 

ЗАХІДНЕ УКРІПЛЕННЯ

 

Площа укріплення  - 86,5 га. І знаходиться на правому березі річки Суха Грунь. Вали   городища тягнуться   на 3270 метрів і вони сильно відрізняються від валів Східного городища по висоті від  5 до 8 метрів.  На території укріплення нараховується 53 зольники.

                Їх оглядали І. Зарецький в 1888 році, В. Хвойка у 1905 р. і зробили висновок, що, можливо, зольники – це спеціальні місця для трупоспалення або жертвоприношення. Пізніше при їх розкопці і вивченні знахідок археологи прийшли до висновку, що зольники створювались повільно при висипанні золи (попелу) із печей і при накопиченні побутових залишків в одному місці. Вони в основному розташовувались біля жител або святилищ і з'явилися не пізніше VI ст. до н.е.

                В 1966 і 1985 рр. археологи провели нові розкопки валів північно-західної частини укріплення і встановили 4 періоди його будівництва. Західне укріплення з’явилось в предскіфський період, в кінці VIII – на початку VII ст. до н.е. і воно не набагато старше за Східне городище. В культурному шарі знайдено вироби предскіфського часу: залізний меч кіммерійського типу, кістяний втульчатий наконечник стріли, бронзові спіральні кільця.

                На городищі багато ям, але не всі відносяться до скіфської епохи. Вони появлялися і в результаті діяльності селітроварників XVIXVII ст.

                В 1997  році  студенти  Полтавського педагогічного  інституту під   керівництвом П. Гавриша оглядали поверхню зораного поля на Західній фортеці городища. Частина знахідок вироблених із металу, кісток і каменю має історичну цінність.

                В цьому ж році на зораній поверхні, поряд із попелищем №17, виявлена досить рідкісна знахідка – тесло-сокира ранньоскіфського часу. Ця знахідка датується VII - початком VI ст. до н.е. В ті далекі часи починали встановлюватися торгові відношення греків з лісостеповими племенами, велась інтенсивна торгівля вином і оливковою олією з використанням камфорної тари.

                Фрагменти амфор відносяться до трьох центрів виготовлення Східної Іонії – Мілета, Лесбоса і Клазомен. Предмети мілетського імпорту другої половини VI ст. до н.е. на території Західного городище не виявлені і це, можливо, зв’язано з завоюванням персами Іонії в 546 році.

                Крім досліджень на Східному і Західному укріпленнях проводились і проводяться розкопки в межах Великого укріплення Більського городища.

                Так, впродовж 9 років, розкопується поселення в урочищі Царина (керівник – кандидат історичних наук Білозір В.П.). Тут на зальних № 1-4 досліджена ділянка площею близько 200 квадратних метрів. Знайдені рештки ремісничого поселення  VII-V ст. до н.е., в тому числі косторізної майстерні, печі для виплавляння заліза та ін. Відкрито ряд житлових і господарських будівель, спеціальних жертовників, в тому числі з слідами людських жертвоприношень.

                Впродовж чотирьох польових сезонів проводились роботи й на поселенні в урочищі Лісовий Кут (українсько-німецька експедиція, керівник – д.ін. Скорий С. А.).

                Головним підсумком проведених розкопок було відкриття садиба кінця VI – першої половини V ст. до н.е. в східній частині поселення. Досліджена територія площею близько 450 кв.м. На території садиби відкрито 14 об’єктів: житло у формі напівземлянки, 9 господарських ям (7 із яких спочатку були зерновими), 2 погреба, виробниче приміщення пов’язане з обробітком металу і культовий зольник.

                Коло господарських турбот мешканців садиби було досить широке: землеробство, тваринництво, бронзоливарна справа, обробіток кістки, виготовлення глиняного посуду та ін. Подібні садиби складали елемент досить довільної забудови поселення.

                В квітні 2001 року в урочищі Лісовий Кут була досліджена, частково зруйнована при прокладанні траншеї газоконденсатопроводу, господарська яма, яка була щільно забита посудом чотирьох типів. Дві амфори ремонтувалися за допомогою металевих пластинок довжиною 3-4 см., і шириною 9 мм. Така кількість посуду, загальним об’ємом більше 150 літрів, була призначена не для однієї сімї.

                Поряд з вивченням укріплених поселень Більського городища, впродовж декількох років  проводяться  розкопки  курганних  некрополів, що  знаходяться поблизу городища в

урочищах  Перещепино,  Скоробір,  Марченки та ін. Загалом досліджено декілька десятків

курганів, більша частина з яких датується кінцем V ст. до н.е. Значний їх відсоток містить поховання кінних воїнів.