Понеділок
23.10.2017
05:10
Форма входу
Гість

Гость

Гость, пожалуйста зарегистрируйтесь или авторизируйтесь!

Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наше опитування
Оцініть будь ласка наш сайт

Всього відповідей: 219
Друзі сайту
Перепел - чудо птичка!
 Полтавський краєзнавчий музей
Полтава туристична. Всі туристичні об‘єкти міста Полтави
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історико-культурний заповідник "Більськ"

Дослідники городища

Василий Алексеевич Городцов
Родился 11 (24)  марта  1860 года в селе Дубровичи Рязанского уезда Рязанской губернии. С 1880 по 1906 год, состоя на военной службе, одновременно сотрудничал в научных обществах и организациях: Рязанской ученой архивной комиссии (1889-1892), Ярославской  ученой архивной  комиссии (1898-1899), Историческом музее в Москве (с 1903). Выйдя в отставку, устроился на постоянную работу в Исторический музей, где и работал до 1929 года. С ним связано расширение и коренная реэкспозиция археологических зал музея, издание путеводителей по музею (1921—1923). В 1907—1914 годах преподавал археологию в Московском археологическом институте, в 1915—1918 годах — в Народном университете имени Шанявского.  С 1918 года профессор Московского университета, позднее также профессор ИФЛИ им. Чернышевского, в обоих вузах возглавлял кафедры археологии. Одновременно являлся активным сотрудником Института истории материальной культуры Академии наук СССР. Оставил множество учеников. Возглавлял археологическую секцию РАНИОН с момента её организации. Несколько лет руководил Археологическим отделом Главнауки Наркомпроса РСФСР. Состоял почётным и действительным членом многих советских и зарубежных научных обществ и учреждений.  14 января 1943 года получил звание заслуженого деятеля науки, 4 ноября 1944 года, за выдающиеся заслуги в деле подготовки специалистов для культурного строительства, указом Президиума Верховного Совета СССР награждён орденом Ленина. Умер 2 февраля 1945 года в Москве. Похоронен на Новодевичьем кладбище. Научная деятельность. Первым его научным мероприятием было изучение в 1888 году окских дюнных неолитических стоянок. Многочисленные раскопки Городцова, проводившиеся на значительной территории страны, дали богатый археологический материал, особенно по эпохе бронзы. Открыл серию её культур, установил их периодизацию. Выделил три стадии археологической истории юга СССР: ямная, катакомбная, срубная. Впервые выделил фатьяновскую, панфиловскую и др. культуры лесной полосы. Подвёл археологическую базу под киммерийцев. Обогатил археологию скифов-пахарей  (исследования Бельского городища). Внёс значительный вклад в исследование дьяковской и городецкой  культур (раскопки Каширского городища, Подболотьевского могильника близ Мурома и др.). Впервые на территории СССР открыл и исследовал землянки палеолитического человека (Тимоновская стоянка, 1928). Впервые произвёл масштабные раскопки  Старой Рязани. Изучал экономические основы древней жизни. Сочетал археологическую работу с изысканиями в области геологии. Провёл наблюдения четвертичных отложений, в особенности Окских дюн и террас. Занимался исследованием верхнеюрских  образований в окрестностях Ярославля, роста и убыли чернозема в степях. Написал более десятка статей по геологическим вопросам, в том числе «К вопросу об установлении натурального масштаба времени по аллювиальным отложениям в долинах рек Окской системы». Создал методику полевых исследований археологических памятников, научную классификацию древностей СССР, разработал теорию типологического и сравнительного методов в археологии. Автор более 200 научных работ!
Борис Андрійович Шрамко
1939 року вступив до Харківського університету. Того ж року взяв участь у першій у своєму житті археологічній експедиції. Навчання перервала Німецько-радянська війна. У 1942—1944 роках проходив службу в лавах Червоної Армії артилеристом в 830 артилерійському полку 305-ї стрілецькій дивізій, спочатку рядовим бійцем, потім командиром батареї. В 1943 р. в боях під Харковом був важко поранений, після лікування в госпіталі знову повернувся на фронт. Перший орден Червоної Зірки отримав в липні 1943 р. за те, що "В период боев в районе с. Шляховое, его взвод под личным руководством работал, так, что команды открытия огня исполнялись немедленно, в результате чего было подбито 5 танков, 5 автомашин и рассеяно до 2х рот пехоты противника, несмотря на обстрел противником огневой позиции" (цитата з нагородного листа). В 1944 році після чергового важкого поранення старшого лейтенанта Шрамка демобілізували. Нагороджений багатьма медалями та орденами, серед них два ордени Червоної Зірки. 1949 року закінчив історичний факультет Харківського університету. Від 1950 року викладач, від 1966 року професор стародавньої історії й археології цього університету. Помер 8 липня 2012 року у м. Харкові. Наукова діяльність. Досліджує ранню залізну добу, пам'ятки скіфського періоду в Україні.Автор книг «Древности Северного Донца» (1962) і ст. «Госп-во лісостеп. племен на території України» (1971), «Розкопки курганів раннього залізного віку на Харківщині» (1983). Головними наслідками польових досліджень та наукових пошуків археолога є: знайшов місце розташування міфічного міста Гелон, з яким дослідник асоціює Більське городище;  відкриття нової археологічної культури доби пізнього бронзового віку і передскіфського періоду, що отримала назву бондарихинської; вивчення історії господарства племен Скіфії, насамперед історії рільництва, тваринництва, ремесел, домашніх промислів, торгово-економічних зв'язків різноманітних племен і народів півдня Східної Європи скіфської доби; дослідження стародавньої металургії з використанням результатів металографічних, спектральних, хімічних і рентгеноструктурних аналізів, які вчений започаткував в Україні; вивчення металургії заліза і ковальскої справи у Скіфії з відкриттям використання флюсів місцевими металургами, цементації залізних заготовок; відкриття перших у Східній Європі виробів з метеоритного і металургійного заліза, чавуну, найдавніших залізоплавильних горнів; дослідження питань технології бронзоливарного та ювелірного виробництв, хімічного складу виробів з кольорових металів Лісостепової Скіфії (в цьому він також був одним з перших в нашій країні); дослідження проблеми походження скіфської культури, етногеографії Скіфії; вивчення питань ідеологічних уявлень лісостепових землеробських племен доби раннього залізного віку, їх соціальної історії; впровадження у життя охоронних і науково-рятівних археологічних досліджень на об'єктах різних епох під час господарського будівництва на Слобожанщині та Полтавщині за радянської доби.
Євген Васильович Черненко
Євген Васильович  Черненко (05.10.1934 – 03.01.2007) — радянський та український археолог, профессор, доктор історичних наук, один із першовідкривачів золотої скіфської пекторалі із кургану Товста Могила.   Народився   в 1934 році в с. Буда-Вороб’ї  Малинського району  Житомирської області. З 1953 по 1958 роки  навчався  на історичному факультеті Київського  державного університету  ім.Т. Г. Шевченка. В студентські роки  приймав участь в Тавро-Скіфській експедиції 1957 року по дослідженню Неаполя Скіфського в м.Сімферополі. З 1958 року  працював в Інституті  археології АН України в відділі скіфо-античної археології. В 1966 р. захистив кандидатську дисертацію ”История скифского оборонительного снаряжения”. В 1971 році спільно з Б. М. Мозолевським досліджував курган Товста Могила. З 1970 року - старший науковий співробітник Інституту археології, з 1981 по 1986 – очолював відділ археології раннього залізного віку. В 1989 р. захистив докторську дисертацію ”Военное дело скифов (вооружение, тактика, стратегия)”. Обраний в 1988 р. членом - кореспондентом Німецького археологічного інституту. В 1992 році присвоєно звання професора. Член спеціалізованих наукових рад по присудженню звання доктора історичних наук  двох академічних інститутів-Інститута археології та Інститута сходознавства ім.А.Ю.Кримського. Входив до складу  редколегії  журналу "Археологія”.

В’ячеслав Юрійович Мурзін

Доктор історичних наук, професор. Народився у 1951 р. в м. Мелітополь Запорізької області. В 1973 р. закінчив Харківський Державний університет ім. О.М.Горького за спеціальністю "Історія”, диплом з відзнакою. В 2006 р. отримав диплом з відзнакою Запорізького юридичного інституту МВС України за спеціальністю «Правознавство». Після закінчення Харківського Державного університету був аспірантом Інституту археології НАН України, де пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідуючого Відділом скіфо-сарматської археології. Проте у 2003 р., повернувся до м. Запоріжжя, де почав працювати на посаді професора Запорізького юридичного інституту МВС України. Викладає такі дисципліни як «Історія України», «Релігієзнавство», «Теорія суспільних систем». Кандидатську дисертацію на тему «Скифская архаика Северного Причерноморья» захистив у спеціалізованій вченій раді ДО 16.47.01 по присудженню вчених звань при Інституті археології АН УРСР. Після захисту очолював цілу низку археологічних експедицій, зокрема спільну українсько-німецьку експедицію, яка працювала понад 20 років і була однією з найбільших археологічних експедицій в Україні. Ця експедиція спочатку проводила остаточне дослідження скіфського царського кургану Чортомлик, а потім розкопки величезного Більського городища скіфської доби і курганів скіфського часу у його окрузі.  За період роботи експедиції зарекомендував себе як висококваліфікований фахівець і науковець, здібний організатор. В. Ю. Мурзін опублікував близько 150 наукових праць, у тому числі 9 монографій (індивідуальних, у співавторстві і колективних) та 9 навчально-методичних посібників. Його роботи видані не тільки в Україні, але й в Росії, Болгарії, Румунії, Польщі, Австрії, Німеччині, Франції, Великій Британії, США. Докторську дисертацію на тему «Происхождение и ранняя история скифов» захистив у спеціалізованій вченій раді Д 26.234.01 по захисту дисертацій на здобуття вченого звання доктора історичних наук при Інституті археології АН України. Мурзін В.Ю. є членом  редколегій  чотирьох періодичних наукових видань: «Керамологічний журнал» (видання Інституту керамології НАН України), «Музейний вісник» (видання Запорізького краєзнавчого музею), «Культурологічний вісник» (видання Запорізької обласної адміністрації та Запорізького національного університету), «Історія зброї» (видання Музею історії зброї у м. Запоріжжі). Нагороди:Лауреат Державної премії України (2002 р.)
Сергей Анатольевич Скорый
e-mail: idanfirs@ukr.net
Доктор  исторических наук, профессор, заведующий отделом археологии раннего железного века Института археологии Национальной Академии Наук Украины. Специалист в области археологии раннего железного века (предскифский и скифский периоды). Родился в 1949 г. в г. Старый Крым (Крым, Украина). В 1979 г. окончил исторический факультет Симферопольского (Таврического) университета, в 1982 г. – аспирантуру Института археологии Национальной Академии Наук Украины. Диссертации: "Вооружение скифского типа в Средней Европе (к вопросу о связях Скифии и населения Средней Европы)" (Киев, 1983), "Кочевники предскифской и скифской поры в Днепровской Правобережной Лесостепи (вопросы этнокультурной истории)" (Киев, 1997) . Почётный гражданин г. Старый Крым АР Крым (2006). НАУЧНЫЕ ИНТЕРЕСЫ. В последнее время научные интересы сосредоточены в основном на изучении древностей предскифского и скифского времени в украинской Лесостепи. Одна из исследуемых проблем  – этнокультурная  история лесостепного региона Восточной Европы в раннем железном веке. Принимал участие в раскопках поселений и погребальных памятников  раннего железного века в АР Крым, Киевской, Черкасской, Винницкой, Полтавской областях Украины. В настоящее время С.А.Скорый осуществляет полевые исследования древностей скифской поры на территории Правобережной и Левобережной Лесостепи Украины. Автор и соавтор более 280 научных работ, из них 12 монографий. Член Специализированных ученых советов по защите докторских диссертаций при Институте археологии НАН Украины и Институте востоковедения им. А. Крымского НАН Украины. Член редколлегий ряда отечественных и зарубежных изданий, в том числе - журнала "Археологія". Поэт, член союза русских, украинских и белорусских писателей Автономной Республики Крым (2006), феодосийского литературного объединения «Киммерия» (2007).
Олександр Борисович  Супруненко (01.05.1957р.)  - український археолог, історіограф, кандидат історичних наук (1997), старший  науковий  співробітник (2000), заслужений працівник культури України (2003).   В 1978 році закінчив історичний факультет Полтавського педагогічного інституту  ім.В.Г.Короленка. Старший науковий співробітник (1978-1981), завідувач сектором (1981-1988), завідувач науково - дослідного відділу археології( 1988-1990), заступник директора з наукової  роботи(1990-1993) Полтавського краєзнавчого музею. Науковий редактор більшості  видань музею. У 1993-2008 рр. - директор  Центру охорони та досліджень  пам’яток  археології управління культури  Полтавської облдержадміністрації. З 2005 року - заступник директора ДП  Науково- дослідний  центр "Охоронна  археологічна служба  України” Інституту археології НАН України  по Полтавській області, начальник  Полтавської археологічної експедиції, член Польового  комітету Інституту археології НАН України.  Головний редактор наукового журналу  "Археологічний літопис Лівобережної України”, керівник Видавничого центру "Археологія”, відповідальний секретар Полтавського наукового товариства краєзнавців(1991-2002), член правління Полтавської спілки літераторів (1992-2000) і Головної Ради Українського Товариства охорони  пам’яток історії та культури (з 2001). Автор понад 900 наукових та публіцистичних робіт з археології, історії археології, історіографії, музеєзнавства, джерелознавства в т.ч. 35 монографічних досліджень, каьалогів, підручників. Науковий редактор 111 наукових та краєзнавчих видань.

Гавриш Петро Якимович

e-mail: Petro.Gavrysh@gmail.com
Народився 1956 року в селі Більську Котелевського району Полтавської області.  Вищу освіту здобув в 1978-1983 роках на історичному факультеті Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. З 1983 року працює викладачем археології та історії України на історичному факультеті Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. На сьогодні обіймає посаду доцента кафедри історії України. У 1996 р. в Інституті археології НАН України захистив кандидатську дисертацію на тему: "Населення скіфського часу басейну Середнього Псла” і здобув науковий ступінь кандидата історичних наук. У 2001 р. отримав вчене звання доцента. Автор понад 75 наукових праць, в тім числі монографії та трьох науково-популярних книг. У сферу наукових зацікавлень входять археологія раннього залізного віку Лівобережної України, Більського городища та краєзнавство Полтавщини дорадянського часу. Польові археологічні дослідження Більського городища та округи розпочав у 1983-1986 роках на чолі окремого загону в складі Скіфо-слов’янської експедиції Харківського національного університету під керівництвом Б.А. Шрамка. Проводив археологічні розвідки території ближньої округи Більського городища і вздовж русел річок Груні та Сухої Груні (1986-1987, 2004-2008 роки). Здійснював розкопки культурних нашарувань Західного Більського городища (1994, 1997-2003 роки), Великого Більського городища (1996 рік), поселень скіфської доби в окрузі Більського городища біля села Саранчівки (1987 рік), біля села Довжика (1995 рік), біля села Куземина в урочищі Геюсів Яр (1996 рік), розкопки оборонних споруд Великого Більського городища (2006 рік), розкопки кургану в урочищі Скоробір (2003. 2006 рік).

Ірина Борисівна Шрамко. У 1984 році закінчила історичний факультет Донецького державного університету. За часів шкільних та студентських років брала участь в роботі різних археологічних експедицій на території Харківської, Полтавської, Донецької та Луганської областей. З 1984 року працювала вчителем історії в середній школі № 89 м. Харкова, керувала шкільним археологічним гуртком. У 19872008 роках працювала керівником археологічних гуртків Харківського обласного Палацу дитячої та юнацької творчості. З 1987 року керує археологічними роботами на Більському городищі, досліджує Західне укріплення цієї відомої пам'ятки. Проводила розкопки поселень доби бронзи, скіфського часу, раннього та пізнього середньовіччя на території м. Харкова та Харківської області. В 1995 року захистила кандидатську дисертацію «Кузнечное ремесло у племен бассейна Ворсклы и Псла в скифскую эпоху». З 1995 року є членом Харківського обласного історико-археологічного товариства. З 2005 року — член правління ХІАТ, член редколегії щорічника «Старожитності». З 2004 по 2011 рік очолювала ДП ОАСУ «Слобідська археологічна служба». З 2005 року займає посаду доцента кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету ХНУ імені В. Н. Каразіна. Читає спецкурси «Археологія раннього залізного віку Європи», «Проблеми археологічної хронології» та ін. З 2005 по 2011 рік була членом Польового комітету ІАНАН України. Керує археологічною практикою на Більському городищі. Спеціалізується на вивченні проблем археології раннього залізного віку Східної Європи. З 2012 р. директор Музею археології та етнографії Слобідської України Харківського національного університета імені В.Н.Каразина. Науковий доробок. Опублікувала понад 80 наукових праць. Для шкіл підготувала авторську програму факультативу «Археологія рідного краю». З'ясувати весь металургійний процес та виявити інструментарій який існував в скіфський час. Вперше з'ясувати особливості технології виготовлення черпаків скіфського часу. Вперше під керівництвом І.Б.Шрамко було досліджено поселення золотоординського часу на Харківщині "Олешки". Була зясована матеріальна культура цього періоду на Харківщині. Багаторічні дослідження на Більському городищі дозволили зробити хронологічну колонку для ранньоскіфського періоду Північного Причорномор'я. Вперше виявити двохкамерні житлові споруди, що існували у скіфський час.