Понеділок
23.10.2017
05:11
Форма входу
Гість

Гость

Гость, пожалуйста зарегистрируйтесь или авторизируйтесь!

Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наше опитування
Оцініть будь ласка наш сайт

Всього відповідей: 219
Друзі сайту
Перепел - чудо птичка!
 Полтавський краєзнавчий музей
Полтава туристична. Всі туристичні об‘єкти міста Полтави
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історико-культурний заповідник "Більськ"

Цікава інформація

Презентовано шостий науково-видавничий проект «Звід пам'яток історії та культури України. Полтавська область»

18 квітня, День пам'яток історії та культури ознаменувався для пам'яткоохоронців області видатною подією − презентацією видання «Звід пам'яток історії та культури України. Полтавська область. Лохвицький район», яка відбулася у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею.

Нове видання, виконане відповідно до всіх міжнародних стандартів видавництвом «Асмі», перевершило попередні видання за об'ємом. В ньому вміщено інформацію про 555 пам'яток та об'єктів культурної спадщини Лохвицького району, в їх числі − 288 об'єктів археології, 244 − історії, 23− архітектури, 6 − монументального мистецтва, 13 − природи, 1 − науки. В процесі підготовки до тому «Зводу» було досліджено площу в 1300 квадратних кілометрів, обстежено 72 населені пункти.

Пам'ятки археології, архітектури, історії, монументального мистецтва, природоохоронні об'єкти несуть у собі величезний масив інформації про наше минуле. І, зокрема, про історичні події, які відбувалися протягом тисячоліть на території Лохвиччини.

Головними творцями книги є науковці Полтавського краєзнавчого музею, Центру охорони та досліджень пам'яток археології управління культури облдержадміністрації. Фінансування видання здійснювалося за рахунок управління культури облдержадміністрації.

Привітали учасників зібрання зі святом та виходом нової книги, подякували усім причетним до її створення, начальник управління культури облдержадміністрації Геннадій Іванович Фасій та директор Полтавського краєзнавчого музею Катерина Борисівна Фесик.

Тепло, з любов'ю та гордістю говорили про своє нове дітище, велику роботу, проведену в процесі підготовки до його видання його творці: професор Полтавської державної аграрної академії М.А. Якименко, заступник декана історичного факультету Полтавського національного університету ім. В.Г. Короленка О.П. Єрмак, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України О.Б. Супруненко, співробітники Полтавського краєзнавчого музею О.О. Вільмовська та Р.С. Луговий, та інші.

У планах та задумах Головної редакційної колегії Зводу пам'яток історії та культури області на ближче п'ятиріччя − видати аналогічні видання про історичну спадщину всіх районів та міст обласного підпорядкування Полтавщини.

Ніна Пічкур


Олександр ГАЛКІН, краєзнавець, член Національної спілки журналістів України

Більске городище - центр Гелоно-будинської держави

Хто скаже, коли починається історія?
Здається, якесь дивне запитання.
Певна ж річ, історія починається з появою людей на нашій планеті.
Звідки ж ми дізнаємося про події далекого від нас минулого?

 

Дуже просто дізнатися про ті події, якщо про них було написано. Але ж багато тисячоліть після появи людей на землі ніхто з них не вмів писати, або й самого письма ще не існувало.

Про події "дописьмової епохи" ми довідуємося лише з конкретних матеріалів - слідів діяльності найдавніших людей: із виготовленого ними знаряддя праці, зброї, домашнього начиння, прикрас, залишків будівель тощо. Вчені-археологи "прочитали" неписане, а зроблене прадавніми людьми, визначились в їх часі і доповіли світові про життя та зайняття найдавніших людей, про створені ними перші цивілізації.

Довгий час вчені вважали, а ми за ними повторювали, здобуваючи освіту в навчальних закладах, що ці перші цивілізації склалися в Єгипті, Межиріччі, Індії, Мексиці, Перу. Лише не так давно з'являються твердження про існування розвинених племенних союзів на терені України (трипільська культура). І зовсім інші, чи не сенсаційні висновки вчених з'являються в останні десятиріччя, коли, звернувши увагу на Більське городище, ретельно дослідили археологічні знахідки, які висвітлюють шлях і до Єгипту, і до Межиріччя (Месопотамії), у не менш загадкову країну Шумер або Сумер, де віднайдено кап-у-кап подібні знахідки, що їх розкопав на Більському городищі професор Б.А. Шрамко. Це наводить вчених на думку, що праукраїнці (про них ми дещо ширше згадаємо нижче) прийшли сюди, в Шумер, з описаного у 20-томній історії давньогрецького вченого, "батька історії" Геродота, міста Гелон, що за його описами, знаходилося в країні будинів на території Східної Європи на північ від Чорного і Озівського (Азовського) морів, яке вразило давнього історика своїми розмірами і величними дерев'яними будовами -далеко не рядовим поселенням навіть у порівнянні з багатьма містами-державами античного світу.

Усе частіше погляди вчених спрямовувались до нашого краю. Особливу увагу привертало Більське городище, яке розпочинається тепер відразу за Куземином і тягнеться у сусідній Котелевський район Полтавщини. Уже в 1906 році відомий дослідник В.Городцов почав вести тут невеликі розвідки, завдяки яким зібрано вражаючу колекцію археологічних знахідок, яка давала підстави стверджувати: таємничий Гелон тут! Але в каламутних хвилях 1917-го колекція, так до кінця й не досліджена, була розпорошена і питання місцезнаходження стародавнього Гелона залишились відкритим.

Аж у 1954 році експедиція Харківського університету на чолі з 35-річним вченим - тепер патріархом української археології - Б.А. Шрамком розпочала нові епізодичні, а з 1958 року і систематичні розвідки Більського городища, які з деякими перервами тривають й досі. Сам Борис Андрійович зізнався якось, що розпочинаючи тоді розкопки, й гадки не мав, що розкопує найбільше в світі городище. Нові дослідження підтверджували думку дослідника В. Городцова: згадуване Геродотом місто Гелон є не що інше, як Більське городище. А ще: унікальні археологічні знахідки, не вдаючись до їх глибокого аналізу і обгрунтування історико-археологічних аспектів, не надаючи їм специфічної наукової термінології, промовисто говорять про те, що на території України існувала досить розвинена цивілізація ще до появи тут скіфів. А більш конкретне і ретельне їх дослідження навертає дослідників до висновку, що тут існувала чи не перша в світі цивілізація, створена автохронним (корінним, що ні звідки не приходило) населенням.

Навпаки, через перенаселення цих регіонів (як і за інших причин) це населення само кілька разів мігрували в близькі і віддалені регіони і краї світу. Велика частина його осіла на теренах Прикарпаття та Поділля, утворивши так звану Галичину. Це вже було друге переселення на захід. Перше було десь між 2300-1300 роками до народження Христа. Англійський літописець Від писав: "Зі Сколотії (Скіфії) на захід (до Франції, Іспанії, Англії) прийшли пікти і гелони і розселилися аж до Шотландії, а на півдні - на Балканах, в Італії, Межиріччі. Дослідник С.Вовкодав в одній зі своїх статей зазначає: "...іранські археологи провели порівняльний аналіз з власних археологічних знахідок з тими, що відкопав Б.Шрамко, і лиш руками розвели: "А ми думали, чому нас тягне в Україну". Тож, як би сенсаційно не звучали твердження Бориса Андрійовича, що предки сучасних іранців прийшли в Іран 2500 років тому з околиць Гелона, підкорили місцеві племена і створили свою державу, довго ще не пориваючи зв'язків з землею суччасної України, археологічні пам'ятки підтверджують цю сміливу думку дослідника. Мабуть же не "від ліхтаря" говорив американський зверхник Білл Клінтон під час державного візиту Президента України Л.Кучми до США, компліментуючи йому, що він є посланцем наймолодшої незалежної європейської держави та репрезентантом найстарішої світової нації.

Підтвердженням того, що в Україні, а саме в Гелоні, існувала найдавніша цивілізація, є й дослідження Б.Шрамка. Він стверджує, наприклад, що в Гелоні культ бога Діоніса, покровителя садівництва, виник раніше, ніж в Елладі (Греції). Або такий факт: під час розкопок Більського городища були знайдені єдині - підкреслюємо: єдині - поки що на всю Євразію анатомічні скульптури тварин, у будові яких чітко видно не лише кістяк, а й усі внутрішні органи. Це говорить, що гелонці мали передові на той час анатомічні знання. Вражає і розвиток медицини в Гелоні. Знайдені скальпелі, що кап-у-кап схожі на сучасні. Більш того: виявлено чимало черепів зі специфічними отворами в лобовій частині. Ці знахідки були віддані на експертизу провідним хірургам Харкова, які зробили висновок: медики Гелона вміли робити отвори у черепах і промивати мозок спеціальним лікувальним розчином, після чого прооперовані жили ще зо двадцять років. А хіба не дивує той факт, що в тому ж Гелоні виявлено (знову ж таки найраніше в Євразії!) печі для обпалювання глиняного посуду, виплавлення бронзи, сушіння фруктів. Останньою користувалися близько двох з половиною тисячоліть, яка за ознаками така ж, якими користуються й тепер селяни Охтирського, Котелевського та Зіньківського районів.

Вражає й стародавня кузня з гранітним ковадлом, бронзові штампи для виготовлення ювелірних виробів, зокрема прикрас із золота, велика кількість зброї і бойового спорядження для коней тощо.

Подібних аргументів, які навертають на думку, що тут, у Гелоні, тобто у Більському Городищі, була найдавніша цивілізація праукраїнського народу, виявлено стільки, що висновки, зроблені при їх вивченні, не підлягають запереченню. їх просто "рекомендували" не розголошувати, бо офіційна наука впродовж кількох сторіч твердила: український народ з'явився лише у XIV сторіччі і то як одна гілка з "кореня трьох народів", якій відводилась в кращому разі роль "молодшого брата", а до того він був "насєлєнієм" без роду і племені, без державності, такий собі народ-простак, про який мало хто знав. Адже й сьогодні Україна - це "незнана земля" у світі. Ми відсутні у світовій історії, а часто-густо не маємо власного вирозуміння історичного минулого, виглядаємо сліпцями у пошуках свого, українського, кореня. Та й як нам не бути сліпцями, коли нам не давали долучитись до того кореня. Добре, що є така історична наука, як археологія, яка навіть без писемних пам'яток може відкрити нам очі на наше далеке минуле.

Тож підемо слідом за вченим Харківського університету Борисом Андрійовичем Шрамком та іншими дослідниками на Більське городище, в таємниче місто Гелон, аби довідатись про прадавню історію України і нашого рідного краю.

На північ від Понта Євксинського (Чорного моря) в басейні Славутиці - Борисфена або Бористена (нині р. Дніпро), в тому числі і в басейні Ворскли, з прадавніх часів жили племена сколотів або скитів, по-грецьки скіфів, котрі утворили державу Велика Скуф або Скіфія.

Грецький вчений-мандрівник Геродот з Галікарнаса, котрого називають батьком історії, у своїх оповідях ("Мельпомена") висуває три версії походження скіфів.

Від самих скіфів він нібито чув, що на березі Бористена (Борисфена) від скіфських богів Папая і Апі - доньки Бористена (Дніпра) народився перший скіф Таргітай (або Тар-гітаон), який мав трьох синів: Ліпоксая, Апроксая і Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті плуг, ярмо, сокиру і чашу. Коли те золото хотів забрати старший син, воно загорілося. Те ж сталося, коли золото хотів привласнити середульший. Лише молодший зумів узяти ті речі, тому і став за головного царя над скіфами. Від тих синів походять племена: від Ліпоксая - авхати, від Апроксая - катіари і траспії, а від молодшого - паралати. Всі ті племена називаються сколо-тами, а греки нарекли їх скіфами.

Отже, маємо підвалини для автохтонної версії, тобто скіфи споконвіку жили на цій землі, що тепер зветься Україною.

Друга версія гласить, що Геракл після дванадцяти подвигів гнав коней, яких забрав у потвори Геріона. У землях, де потім стали жити скіфи, його застала зима. Він розстелив левову шкуру, ліг і заснув. А тим часом коні, з божої волі, щезли.

Коли Геракл прокинувся, то довго шукав щезлих коней, аж всю землю обійшов. Врешті в печері знайшов він двоподібну істоту, котра до стегон була ніби дівчиною, а нижче - змією. Він запитав у неї, чи не бачила вона його коней. Дівчина-змія відповіла, що його коні у неї, але не віддасть їх, доки він з нею не переспить. Геракл за таку ціну погодився, але вона коней не віддавала, бо хотіла бути з ним якнайдовше. Врешті дівчина-змія повернула йому коней і сказала: "Я зберегла тобі коней, що забрели сюди, а плата від тебе вже є: маю трьох синів. Як вони вже підростуть, то скажи, чи маю поселити їх тут, бо вся ця земля в моїй владі, чи послати до тебе?". Геракл відповів: "Як вони зустрінуть мужеські літа, то вчини ось як, це буде добре: котрий із них натягне цей лук та одягне цей пояс, того посели в цій країні; хто ж цього мого доручення не сповнить, того прожени з краю…".

Коли хлопці виросли, мати назвала їх: старшого Агафірс, середульшого - Гелон, а наймолодшого - Скіф. Саме він і виконав батькове доручення і став царем у цій землі. Від нього нібито і походять скіфи.

Отже, тут маємо натяк на те, що скіфи прийшли в наш край з Греції. Сам же Геродот вважав, що скіфи прийшли з Азії, витіснені масагетами, і розселилися на землях кіммерійців на північ від Чорного моря…

Тож і в басейні Ворскли зараз відомо більше як шістдесят поселень скіфського часу. Всі вони знаходяться в лісостеповій зоні, у верхній і середній течії річки та її притоках - Мерла, Коломак, Ворсклиця і Боромля. Серед дванадцяти городищ, що заслуговують уваги (площею від 0,7 і більше гектарів) найбільше Більське (4400 га). Воно розташоване на рівному високому плато в межиріччі Ворскли і її притоки Сухої Груні і складається з трьох окремих укріплень - Західного, Східного і Куземинського, об'єднаних загальним валом та ровом 34 км (33833 м).

Важко віднайти узагальнюючу роботу дослідників по історії Скіфії, в якій не згадувалося б це, так зване, Велике Більське городище. Але наша уява про нього до не так давнього часу (1950-роки) грунтувалася на невеликих матеріалах одного дослідницького сезону В.О.Городцова в 1906 році та на повідомленнях інших дослідників.

Серйозні дослідження Великого Більського городища (читай: Гелону) розпочав, як уже згадувалося у передньому слові, в 1954 році Б.А. Шрамко. Упродовж чотирьох років організовував він, долучаючи до своєї експедиції і експедицію Московського університету під керівництвом Б.М.Гракова, розвідкові роботи, а з 1958 року і систематичні розкопки Більського городища, запросивши ще й загін з Донецького університету на чолі з Моруженком. Їхніми стараннями поталанило розкопати городище площею 13 тис. м і отримати багатющий, часом унікальний, матеріал, що налічував десятки тисяч знахідок, які по-новому висвітлили різні сторони життя скіфів, в тім числі і періоди будівництва укріплень, а їх тут три - Західне, Східне і Куземинське, та їхні взаємини.

Уже в середині 1970-х років дослідження показали, що грандіозне Більське городище виникло не відразу. В оцінці часу появи і значення окремих його ділянок вчені, однак, в т.ч. і Г.Ковпаненко, котра вела розкопки у районі Хухри, помилялися тоді, вважаючи, що Більське городище виникло у VI столітті до н.е., хоч і траплялися знахідки VII століття до н.е., тобто на століття раніше. Тоді ще не було відомо про існування декількох періодів будівництва оборонних споруд, тобто валів, на досипання яких брався грунт значно пізніших культурних нашарувань. Тільки дослідження Б.Шрамка переконували вчених, що воно виникло не пізніше VII століття до н.е., а може навіть і в кінці VIII. Спочатку, майже одночасно, виникли Західне і Східне укріплення, а потім, певно не раніше IV століття до н.е. було побудоване Куземинське укріплення, яке мало свої особливості.

Дослідження показують, що всі частини Великого Більського городища були заселені ще в ранньому залізному віці. Але густота населення не скрізь була однаковою. Найбільше населення було у Західному і Східному укріпленнях. Куземинське ж укріплення, у зв'язку з його особливим призначенням, було заселено менше. Останнім часом в межах Великого Більського городища віднайдено ще вісім невеликих поселень, які на відміну від згаданих не були обнесені власними валами. Тож, до завершення розкопок важко назвати точну кількість населення всього Більського городища. Проте порівняння з іншими городищами залізного віку, густота населення яких уже встановлена, що за самими скромними підрахунками тут мешкало від 60 до 80 тисяч чоловік. А деякі вчені схильні назвати цифру і 200 тисяч.

Необхідно зазначити, що Велике Більське городище було не лише сховом для довколишнього населення в період воєнної небезпеки чи величезним загоном для худоби, а було культурним і торговельним центром. Треба також враховувати, що значна частина площі городища була зайнята городами, садами, лісом та ярами. До речі, ще й сьогодні Куземин славиться садами. Тож, Більське городище з його специфічними умовами було унікальним центром тодішнього життя. Воно не стояло осторонь розвитку інших народів. Упродовж шести століть першого тисячоліття до нашої ери воно мало торговельні зв'язки з Європою і Азією. Це засвідчують знайдені тут різні вироби з Близького Сходу, Середземномор'я, Середньої та Південно-Східної Азії.

Аби, образно кажучи, "не втонути" в інформації опису загальної кількості знахідок, віднайдених на Більському городищі під час розкопок, розглянемо кожне окремо з найбільших його поселень - Західне, Східне та Куземинське.

Західне городище розташоване на плато високого берега річки Сухої Груні. Воно має підтрикутну форму і займає площу, згідно плану, складеному 1958 року Б.А.Шрамком, 121 га. Основною оборонною спорудою городища був внутрішній вал, який досягає 6, а іноді 9 й 10 м висоти. Зовнішній вал, що був утворений при копанні рову, був невеликий і міг мати лише допоміжнє значення. Захисну роль виконував високий берег.

Укріплення має чотири в'їзди, розміщені за частинами світу. Найдавнішими воротами вчені вважають східні, які ведуть всередину Великого городища. Зачистка відшарувань валу в західній та східній його частинах і розрізи валу та рову, досліджені ще В.О.Городцовим, показали, що його насипано з глини і золи з великою кількістю культурних залишків. Це говорить про те, що вал споруджено на місці селища, яке існувало тут до нього. А це підтверджує думку про існування тут життя ще до появи скіфів.

Площа Західного городища нерівна. Вона злегка знижується в напрямі річки Сухої Груні. В межах валу налічується 43 зольники, що мають вигляд невисоких бугрів або зольних плям діаметром 25-30 м, які за своєю структурою схожі між собою. Вони складаються з більш чи менш золистого грунту, в якому зустрічаються скупчення або прошарки чистої золи, вугілля, очерету, жовтого піску, шматків шлаку, необпалених глиняних вальків, обпаленої глиняної обмазки, залишки кострищ тощо.

В культурному шарі простежується цілий ряд знахідок місцевого і імпортного виробництва. Серед них можна відзначити бронзовий меч центральноєвропейського типу, який відноситься до VII століття до н.е. На нашій території такі мечі відомі в Закарпатті. До доскіфського часу відносяться і бронзові втульчаті долота, що мають аналоги в пам'ятках пізньозрубної і чорнолісної культур. В тій же чорнолісній культурі віднайдені спіральні скроневі кільця, трубчаті пронизи із бронзи. До числа виробів, що мають також ранні аналоги, відносяться костяні прядки і пряслиця, виготовлені з суглобних головок. Показовим є також набір бронзових, залізних і кістяних накінечників стріл, серед яких і крупні двохлопатеві бронзові наконечники з довгою втулкою з шипом і без нього. Лопаті їхні мають ромбічне чи овальне окреслення, які добре відомі по цілому ряду скіфських комплексів VII-VI сторіччя до н.е. Віднайдено також надто архіїчних кістяних наконечників типу черешкових і втульчатих, відомих в пізньозрубній та чорноліській культурах.

Це далеко не повний перелік ранніх знахідок, які свідчать, що Західне городище виникло ще в доскіфські часи, як і низка інших лісостепових городищ.

Ще більше на городищі знахідок, які відносяться до власне скіфської епохи і датуються в межах другої половини VII-III сторіччя до н.е. Навіть перерахувати їх в межах однієї статті неможливо. Тому відзначимо лише деякі, а саме різновидне знаряддя праці, залізні мечі і кинжали, наконечники стріл, деталі кінської упряжі, предмети туалета і прикраси, кераміку і культові речі.

Для датування культурних нашарувань скіфської епохи і виявлення торговельних зв'язків величезне значення має антична кераміка, якої тут величезна кількість. Це іонійські амфори кінця VII століття до н.е. з розписом чорним лаком, уламок розписної судини родосько-іонійського центру кінця того ж століття, іонійські амфори кінця VI століття до н.е., розписані чорним лаком, амфори типу Фікелура другої чверті - середини цього ж століття з розписом у вигляді фігур тварин, столова посудина, розписана тим же чорним лаком і пурпуром, чорнолакові судини і амфори невідомих центрів того ж таки VI сторіччя до н.е. Віднайдені тут, на Західному городищі, протофазоські килики і малоазійські аски, лесбоські, хіоські і склянкообразні амфори, аттичний посуд VI-V століть до н.е. Матеріалу пізніших часів тут менше. До нього вчені відносять килики, лекифи, канфар і лутерій IV століття до н.е., косські амфори ІІІ-ІІ століть до н.е., а аткож лутерій елліністичного часу з Синопи. В цілому кераміка Західного укріплення має численні аналоги на дніпровському Правобережжі. Є вона й у Східному городищі та на Лівобережжі і в басейні Сіверського Дінця. Це в основному лощена архаїчна кераміка, яка складає більше 44%, в той час на Східному укріпленні її лише 0,1%.

Статистичні підрахунки показують, що періоди найбільш жвавої торгівлі, пов'язані з надходженням імпортної кераміки, відносяться до VI-IV століть до н.е.

Серед ранніх зразків кераміки на Східному городищі віднайдені фрагменти столової судини другої чверті VII століття до н.е. з розписом чорним лаком, іонійські амфори кінця VII - початку VI століть до н.е. з розписом чорним та бурим лаком, іонійські амфори першої і другої половини VI століття до н.е., іонійські та самоські килики другої половини VI століття до н.е., чорнофігурні лекифи і канфари із Аттики, на яких зображено людей і пальметок, кувшини із Самосу, хіосські амфори і амфори зі склянкоподібною ніжкою VI - початку V століття до н.е. з Іонії і невідомих центрів. Велика кількість кераміки, згаданої вище, з тих же міст і регіонів та з багатьох інших, яка відноситься до IV-III століть до н.е. Все це говорить про те, що Західне і Східне городища виникли майже одночасно.

 


Цікава інформація

Нещодавно при перегляді журналів «Археологія» в №1 за 2002 рік (стр. 165) трапилася на очі стаття А.А.Ломакіна, яка безпосередньо стосується Більського городища.

Нижче наведено (в оригіналі) дану публікацію.

Сообщение очевидца об иследованиях курганов округи Бельского городища в 1943г.

Осуществляя обследование мест захоронений военнопленных 1945-1948гг., автору приходилось слышать немало интересных историй о Второй мировой войне. Но одна из них – «археологическая» - заинтересовала более всего. В июне 2002г., при посещении г.Дзержинск Донецкой области, где на шахте «Северная» в 1945-1948гг. Работали военнопленные, мне довелось встретиться со стариком-поляком, разговаривающим с почти неуловимым западноукраинским акцентом. Ян Слецкой оказался прекрасным расказчиком и отличался цепкой памятью на даты и географические названия. После знакомства и традиционного вопроса о месте жительства, узнавши, что я из Полтавы, он поведал историю, повлекшую пересказ ее дословно, по записи разговора, в этой публикации. Кажется, приведенные факты, заинтересуют исследователей, станут одним из направлений поисков, помогут при проведении будущих раскопок. Ниже приводим запись рассказа очевидца.

«А знаете, я ведь был у Вас на Полтавщине. Наш саперный польский батальйон перед Курской битвой оказался рассредоточен в селе Лазьки, что рядом с Бельском. Мы строили оборонительные сооружения в районе этого села, сооружая их по валам большого городища. И вот однажды, между 10-15 июля 1943г., к нашему штабу подъехали две штабные машины в сопровождении взвода солдат «СС», двух броневиков и легкого танка. Мы не придали этому особового значения, так как наш польский батальйон проверяли постоянно.

На следующий день наш взвод посадили в грузовик и вывезли в район урочища Скоробор, название которого хорошо помню. Когда мы прибыли, там уже было четверо гражданських и два офицера из Германии. Командир батальйона сказал нам, что мы поступаем в распоряжение полковника Шварцкнехта. Кроме полковника, там был майор Либец из отдела пропаганды рейхсканцелярии. Гражданських мы не знали.Да нам это было и не нужно. Мы работали на курганах – древних погребальних памятниках. Перед работой размечали курган на четыре квадрата относительно сторон света. На каждый квадрат ставили четыре человека. Работали на жаре. Нам не объясняли, что нужно делать. Мы копали под надзором гражданских, а в 200 метрах вокруг все было оцеплено эсесовцами.

Через пять часов работы нас остановили и приказали выйти из ям. Дальше работали гражданские. Что они делали, мы не видели. Нам приказали отойти в тень кустов и отдыхать. За месяц мы раскопали 24 кургана. По окончании работ немцы вызвали десять человек, и я попал в эту «десятку». Мы грузили ящики в грузовик. Потом нам приказали садиться в другой. Вечером мы прибыли в Полтаву и приступили к погрузке ящиков в вагон. В эту ночь был налет на город, поэтому спешили. Нам оставалось погрузить пять ящиков. Это я помню как сейчас. Один из ящиков несли Мишек Злашльский и Витовт Борисовский. Ящик упал и разбился. В нем были какие-то предметы, в том числе украшения из золота, серебра и бронзы. Тут же эсесовцы кинулись к нашим. Содержание ящика переложили на плащпалатку, а Мишека и Витовта увели. Их мы больше не видели.

А по возвращении в батальйон нас с утра направили на передовую, в штрафную роту. При первом же удобном случае я сдался в плен. Потом был лагерь, а с 1945г. меня направили на поднятие угольной промышленности Донбасса.Тут я и остался, женился, построил дом, воспитал детей и доживаю свой век».

Мне так и не удалось узнать от информатора, к какому времени относились найденные предметы. Об этом ему не рассказывали угрюмые руководители раскопок. Пока трудно судить, в каком направлении были вывезены находки… Но, кажется, что в мире на одну тайну стало больше. Ведь в бельских окрестностях старожилы не однократно рассказывали о проведении каких-то раскопок или поисков в годы окупации.

12.07.2002

Велична та багата на загадки історія Більського городища потребує особливої уваги та подальшого системного вивчення. Дана стаття – один із доказів цьому.

Вважаю, що головне завдання для людей, які піклуються про долю Більського городища, - зробити все можливе для відкриття музею, який дасть змогу зібрати хай не всі, але багато експонатів, знайдених на території цієї унікальної пам’ятки скіфського часу.

Л.А.Цьомкало,

науковий співробітник ІКЗ «Більськ»